У цьому випуску з'являється Церебро — в поміч Скотту (Циклопу) на час відсутності профессора Ікс.

Ну ось восьмий випуск, і я майже «підсів», хоча це все та сама костюмована акробатика. Маю підозру, що далі буде те саме ще протягом безлічі різноманітних випусків.

Ні, ну явно малюнок став сильніший ще з попереднього випуску.
А так, звісно, в той час не бракувало сильних злодіїв, яким конче хтілося заподіяти шкоду цілому людству.

Намальовано, як на мене, вражаюче, хочеться роздивлятися знову і знову.
Пластика, ритм, історія в картинках супер.
Але оскільки французької я не знаю, про текстову складову нічого сказати не можу.
Сподіваюся зустрітися колись із перекладом (можна помріяти про український).

Див. відгук про перший том.
Нічого не зрозуміло, відірватись дуже складно.

Я переглянув кіно, і воно трохи освіжило спогади про книжку, прочитану ще минулого року. Тому цей відгук трохи про враження від тексту і трохи від екранізації. Екранізація, що сказати — красива і про стосунки. Власне, про стосунки пари. Бо книжка теж про стосунки, але значно менше, але це стосунки насамперед із собою та із людьми в цілому. Цікаво, як у книжці можна артикулювати, наголошувати те, що в кіно просто показано: наприклад, суто жіноча команда. Ну і, звісно, намагання показати непоказуване. Незрозуміле.
Книжка під час читання потрапила у контекст «книг про війну»: давнього трактату про мистецтво стратегії та сучасних нам записок із окопу на передовій Російсько-Української війни. В такому сусідстві «Аннігіляція» спримається теж як текст про війну, точніше, про літературну роботу з війною. Коли ми беремо фігуру іншого і робимо з цього науково-фантастичний роман. Мені якраз зайшов дуже еліптичний опис. Уява намалювала повнішу, але, скажімо, монохромнішу картинку (порівняно з фільмом — і це, мабуть, одна з його ключових переваг; не так часто комп'ютерна графіка для кіно може дозволити собі бути дикою). І ще все це нагадувало враження від комп'ютерної іграшки, особливо епізод у маяку (в книжці). Загалом книжка зайшла, сподобалась.
Лишається питання, чи читати продовження. Адже я собі припускаю, що в двох наступних книжках автор поведе до завершення сюжетні лінії і проведе роз'яснювальну роботу щодо причин явища. Можливо, кіно взяло щось із цих дальших книг, не знаю — з фіналом, в якому змішано розв'язку із «Війни світів» Уеллса і традиційне кіножанрове «не все так однозначно». Ще завдяки кіно я собі помітив, що ця історія якоюсь мірою про Чорнобиль. І ширше, про Зону (кажу ж, дуже багато літературщини, нмд це якраз плюс).

Милий кросовер, прикметний тим, що на одній зі сторінок Залізна Людина помилково називається не Ентоні Старком, а Ентоні Блейком.

Давно хотів прочитати цю історію, тож зробив собі цьогоріч подарунок.
Wren McDonald майстер багатофігурних композицій. Такі на позір «прості» чоловічки можуть заповнити цілу сторінку, і кожен буде в русі.
Сама історія досить умовна: місто майбутнього, кіборгізація (а через неї поневолення) бідних. Суспільні страти просторово розділені. Персонаж, через чиї пригоди ми спостерігаємо за світом—хакер SP4RX, який живе на технічному поверсі (де, взагалі-то, жити заборонено, там тільки роботи). SP4RX вправний хакер, не обтяжений моральними переживаннями. Та, зрештою, і вся історія—досить легка, з багатьма кумедними моментами.
Може, це не той комікс, який я готовий радити всім і кожному, але це точно мій комікс і мій автор.

Класна збірка з пафосною передмовою Стерлінга.
Коупленд зустрічає Кафку — таке було враження від перших оповідань, і далі ставало дедалі видніше, як із цього всього виростає Sprawl.
Найбільше мені сподобалось оповідання The Belonging Kind, найменше Dogfight.

[мабуть, треба колись більше написати]

Цікаво, із чого складається манера оповіді у коміксі. Тіллі Вальден створює таку м'яку атмосферу засобами графіки, в тому числі й почерком у репліках, що навіть складні й гострі моменти сприймаються через ніжність.
Це фантастика про космос і одночасно історія про (перше) кохання для підлітків.
Я відчув себе тим підлітком. Переживав і радів за героїв. І радів, що можу таке відчувати. І що Тіллі Вальден так класно малює.
Знайомство з такими творами — радість.