Я переглянув кіно, і воно трохи освіжило спогади про книжку, прочитану ще минулого року. Тому цей відгук трохи про враження від тексту і трохи від екранізації. Екранізація, що сказати — красива і про стосунки. Власне, про стосунки пари. Бо книжка теж про стосунки, але значно менше, але це стосунки насамперед із собою та із людьми в цілому. Цікаво, як у книжці можна артикулювати, наголошувати те, що в кіно просто показано: наприклад, суто жіноча команда. Ну і, звісно, намагання показати непоказуване. Незрозуміле.
Книжка під час читання потрапила у контекст «книг про війну»: давнього трактату про мистецтво стратегії та сучасних нам записок із окопу на передовій Російсько-Української війни. В такому сусідстві «Аннігіляція» спримається теж як текст про війну, точніше, про літературну роботу з війною. Коли ми беремо фігуру іншого і робимо з цього науково-фантастичний роман. Мені якраз зайшов дуже еліптичний опис. Уява намалювала повнішу, але, скажімо, монохромнішу картинку (порівняно з фільмом — і це, мабуть, одна з його ключових переваг; не так часто комп'ютерна графіка для кіно може дозволити собі бути дикою). І ще все це нагадувало враження від комп'ютерної іграшки, особливо епізод у маяку (в книжці). Загалом книжка зайшла, сподобалась.
Лишається питання, чи читати продовження. Адже я собі припускаю, що в двох наступних книжках автор поведе до завершення сюжетні лінії і проведе роз'яснювальну роботу щодо причин явища. Можливо, кіно взяло щось із цих дальших книг, не знаю — з фіналом, в якому змішано розв'язку із «Війни світів» Уеллса і традиційне кіножанрове «не все так однозначно». Ще завдяки кіно я собі помітив, що ця історія якоюсь мірою про Чорнобиль. І ширше, про Зону (кажу ж, дуже багато літературщини, нмд це якраз плюс).