Давно хотів її перечитати, і от випала нагода. Доньці С. книжка дуже зайшла.
Тож на її замовлення я її читав і перед сном, і рано-вранці, вона її носила в садок (і там переконала виховательку, що треба всім почитати).
Братиків Кролика та Лиса я пам'ятаю з дитинства (і мама пригадує їх ще зі своїх дитячих часів), класно, коли до нової, добре проілюстрованої книжки додається тяглість.

Але окремо-преокремо хочеться подякувати команді, яка працювала над виданням, за український текст. Переклад жвавий, яскравий, з купою української ідіоматики, але це виглядає — кумедно, природно і легко, в характері персонажів. Так що перекладачеві, редакторам і коректорці низький уклін!
Ми, може, не зможемо говорити такою українською, але діти наші зможуть.

Я побачив цю книжку «не в тій» книгарні, куди зайшов геть випадково, і затанцював між полицями.
Донька С. знайшла цю книжку серед подарунків на д.н. Пару днів книжка поступалася яскравішим штукам.
Але ось другий день ми її читаємо зранку, в обід, і ввечері. С. її запам'ятала з другого разу. І озвучує зауваження виховательки (каже «ну-ну-ну», і показує пальчиком).
І всі співають пісню про диплодока, яка у мене вирвалась експромтом:
—Диплодок, дипло-до-о-ок, забери (заведи, віднеси тощо) мене в садо-ок…

— А знаєш, хто написав цю книжку? — запитав я.
— Що, Олег Коцарев? — спитала С.
— Ні, Галина Ткачук, яка написала «13 історій у темряві»

…між початком і кінцем цього відгуку я встигаю прочитати книжку ще раз.

Класно, що такий комікс можна взяти в бібліотеці!
Що маємо: козацько-космічний екшен. Коли знайшов журнал «Соняшник», який читав у дитинстві, і зрозумів, що візуальні історії з його сторінок теж виросли.
Чого немає: продовження. Цей комікс залишився яскравим дебютом.
Втім, замість побивання (ах, що ж там сталося далі…) зараз бачу це як свого роду вказівку для авторів коміксів—треба пробувати, бо так теж може бути.

Історія швидка, але насичений деталями малюнок можна ще довго розглядати.

Якось я забувся відписатися за першим прочитанням, то пишу за другим (і, мабуть, не останнім)—добра книжка!

Ми дізнаємося про те, що крім вовкулаків можуть бути білкулаки (так!), а також інші -лаки.
Про те, що в маршрутках стародавнього Києва за проїзд платили також гривнями.
Про те, що Фастів названо на честь Фавста, найкращого чарівника давнини.
Ну і про всяке таке інше.
Якщо ви читали інші книжки Галини Ткачук, можна сказати, що в цій є та сама, фірмова, фантазія.

Все це лаконічно і жваво написано. Ілюстрації прикольні.
Щойно ми дочитали книжку, С. була геть не проти повернутися до першого розділу.

Я читав її кілька років.
Переважно вона була десь поруч, так, щоби можна було взяти і прочитати наступний вірш, коли того хотілося.
Трохи не віриться ще, що—дочитана.

Український переклад гарний: коли не думаєш про переклад.

Сама історія добре зроблена—буду ще пере/роздивлятися, як саме це намальовано.

Всі три зірки за малюнок. Малюнок дуже. Фігури, ракурси, загалом сторінки виглядають цільно.
Не можна сказати, що «подобається, бо українське», бо просто сподобалось. Але хотілось цей комікс прочитати саме через те, що він наш.
Зі світом історії все ясно-понятно, лозунги, техніка, антиутопія з радянським присмаком. Але з самою історією поки неясно нічого. Перший випуск це лише експозиція.
Далі читатиму безумовно, сподіваюсь, що історія буде не гіршою за візуальну складову.

Читав і дочитав, шкода, на ретельний відгук нема часу.
Якщо коротко, на початку все смішніше, бо все, що можна довести до абсурду, доводиться із зовсім не абсурдною ретельністю.
Олег Шинкаренко—ретельний автор, у цьому йому не відмовиш.

Найсмішніший для мене епізод—це коли провідник заходить у купе запропонувати «пресу», бо я маю відповідний досвід. Але потім це відчуття свіжості абсурду затирається від накопичення.

Захотілося прочитати пару нових і перечитати пару старих після цієї—хороший результат.

Чому 4? Бо 3 за відповідність очікуванням + 1 за бажання прочитати ще й наступну книжку автора.