Я побачив цю книжку «не в тій» книгарні, куди зайшов геть випадково, і затанцював між полицями.
Донька С. знайшла цю книжку серед подарунків на д.н. Пару днів книжка поступалася яскравішим штукам.
Але ось другий день ми її читаємо зранку, в обід, і ввечері. С. її запам'ятала з другого разу. І озвучує зауваження виховательки (каже «ну-ну-ну», і показує пальчиком).
І всі співають пісню про диплодока, яка у мене вирвалась експромтом:
—Диплодок, дипло-до-о-ок, забери (заведи, віднеси тощо) мене в садо-ок…

— А знаєш, хто написав цю книжку? — запитав я.
— Що, Олег Коцарев? — спитала С.
— Ні, Галина Ткачук, яка написала «13 історій у темряві»

…між початком і кінцем цього відгуку я встигаю прочитати книжку ще раз.