Чесно кажучи, від самого коміксу я в захваті. Це такий візуальний смаколик, нічим не розбавлений. Але цей епізод у серії дуже показовий. Діалог між Чорною Вдовою і Залізною Людиною можна прочитати в ключі «можна мене розрубати, кинути в бочку з лайном», і все одно виходитимуть нові й нові історії. Я подумав, як сумно бути таким персонажем, який не має спокою.

Я не міг розбіратись у двох речах. Наскільки мені подобається, і чи читати далі. Але останні додаткові сторінки і сценарій «радіовистави» купили мене остаточно.
Отже, секс в назві це саме він, але іронії тут більше, ніж еротики. Причому більшість жартів знаходяться таки вище пояса (не знаю, як краще пояснити, але це історія для посмішок, а не гоготу).
Оповідачка за сумісництвом головна героїня, тож про головний рушій сюжету ми дізнаємося від неї і через неї. Не хотілося спойлити, але про це одразу написано в анотації: секс для неї означає зупинку часу. Буквально. Звуть її Сьюзі і працює вона в бібліотеці. І на відміну від Герміони, зупинку часу Сьюзі використовує не для читання.

Хотів би я прочитати це українською? Так!

Алан Мур + Ктулху Фтагн. Текст також було опубліковано окремо, як оповідання.
Але цікаво дивитись на історію саме в такому виконанні: видовжені панелі (по 2 на сторінку) справляють необхідне враження. Плюс відсутність кольору. Плюс контраст між першою і другою частиною розповіді.
Сироти по шкірі.

У нас цю книжку прийнято радше дивитися, ніж читати. Так що як випала нагода прочитати текст коло ілюстрацій, я скористався.
Звісно, тепер мене переслідуватиме когнітивний дисонанс від фрази про двох бідних дітей проти цілої золотої картини.
Але це добра чарівна казка, і знайомі вже кільком поколінням ілюстрації.
Думаю, в найближчі роки книжка ще безліч разів переглядатиметься, і ще кілька разів читатиметься.

Як і маленька розбійниця, я не знаю, чи Кай вартий, щоб за ним бігали аж на край світу. Але Ґерді видніше.

Для мене ця книжка одне з найприємніших відкриттів минулого року. Після розчарування від Флемінга це дуже добре зроблена жанрова штука.
Персонаж — мова (від 1 особи) — сюжет — ритм. Ритмічність сподобалася найбільше.
При чому я готовий згодитися і з негативними відгуками: це як бойовик дитинства із Залізним Арні. Тільки це мене не обурює. Не все повинно бути високою полицею.
Прочитати всю серію на меті не маю, але як вибиратиму наступну відпочинкову книжку, знатиму, чого очікувати.

Якщо матиму нагоду, напишу більше в блозі.

оцінку ★★ можна перекласти як «норм». прочитав, ок.
не те, щоб мені щось прям не сподобалось. просто всі, кому цікаво таке читати, прочитають, але не більше.
відсутність регенерації у Г'ю Джекмена викликає сум. ось він зіграє старенького Логана, ну і не знаю, ще старішого Логана? а такий колоритний персонаж. тож для відпочинку і перед фільмом (а то і замість нього) я читнув історію про те, як знову у супер-когось убивають не не-супер рідню. це ще з Горця понятно — рідні повмирають, протагоніст погорює-погорює і піде кришить воріженьків на капусту.
щоправда, це відбувається ближче до кінця, а до того нам показують антигероїчний постапокаліпсис. іронія не належить до переваг супергеройських коміксів, але смаку додає сам факт альтернативної історії. і все! більше комікс нічим не чіпляє.
історія окреслена дуже умовно (впевнений, в кіно її натягнуть на типовий блокбастеровий каркас із усіма передбачуваними щаблями сюжетної драбини).
арт — ну, е-е… він технічний. багато штрихів. деталей. але мені чогось бракувало.
Tradd Moore, приміром, теж малює супергеройські комікси. його арт можна розглядати без всякого сюжету. а тут просто ок.

Той випадок, коли почав і не зміг зупинитися.

Візуально в цьому коміксі прекрасно все. Малюнок, композиція сторінки, кольори — хочеться з’їсти, щоб опанувати.
Щодо сюжету, перші два-три випуски це своєрідна інтродукція — протагоніста, світу, атмосфери. І манери розповіді. Кольорова гама на розвороті мінімалістична, але міниться від сторінки до сторінки, створюючи власну лінію кодування.
Далі використовується очуднення, знайоме всім читачам «Гаррі Поттера»: школа казкова, а школярі ні. У критичних відгуках на goodreads саме про це і пишуть, бо заявка очуднення «не відпрацьована», принаймні, у цій арці навчальному процесові присвячено буквально кілька сторінок. Решта про життя й переживання підлітків у Сан-Франциско 1986 року. Для мене цей історичний екскурс (автор сильно хвалить художника за документальність) повністю компенсує нестачу казковості. Настільки, що я згадав деякі не дуже приємні епізоди з власного дитинства у 90-х, без ностальгії, але вже достатньо відсторонено.
Із прикінцевих нотаток можна дізнатися, що оповідь для Ріка Ремендера автобіографічна — там, де це не стосується убивств і фентезійної школи. Тобто, сам сюжет теж придумка, а його детальне наповнення підказав досвід.

Я дізнався про цей комікс із улюбленого каналу Strip Panel Naked
https://www.youtube.com/watch?v=SVVwoCj5YUE
але враження від читання значно сильніше, ніж можна подумати з відео.

Той випадок, коли для автороського колективу робота в мейнстрімі дала м’язів для власної історії.
Я читав окремими випусками, але не бачу сенсу відзначати кожні 30 сторінок окремо.
Охоче продовжу, лиш постараюся наступного разу зупинятись раніше, ніж на середині ночі.