Прогортав у «Графічному кафе» на Книжковому Арсеналі, поки схолола кава. Графіка жорстка, сильна, історія, мабуть, гостросоціальна. Але навряд чи я б вчитувався глибше, це явно не мій текст.

Якщо пропустити місяць між прочитанням і відгуком, то про книжки поттеріани мені важко щось писати.
Це перша, здається, книжка, яка починається не з водевільної сценки у Дурслів. І перша, в якій авторка не повністю відтворює формульні описи, як-от дядько Вернон майже без шиї, але з пишними вусами (мене в цій формулі завжди дивувало «але»).
Так, по пам'яті, здається, це був трилер на тему багатошарової змови. Напруження додає входження протагоніста в складний віковий період, у наступних книжках це тільки посилиться.
Підлітковий вік — це дорослішання, тож книжка вже повним ходом залучає різноманітні дорослі казкові реалії, безліч імен, явищ (більшість яких має значення тільки всередині цієї окремої книжки і слугує лише багатим тлом). Є дитячі минущі закоханості. І є невідворотна смерть. Насамкінець стає ясно, що все всерйоз, принаймні, для Гаррі Поттера та його прихильників.