Достойне завершення серії.

Дейв МакКін — дуже специфічний художник. Сценарій на тему безумства і важка, сугестивна атмосфера, створена МакКіном. Не міг відірватися. Враження було наче сон, неприємний, від якого хочеш прокинутись — і не вдається.

Сумна книжка про шпигунів. Справді сумна.

Сценарій до фільму Копполи, «екранізований» в комікс за мотивами фільму і помножений на стиль Майка Міньйоли (він сам — творець Хеллбоя).

Стиль, звісно, стилем, однак візуальна складова прямо апелює до кінострічки. Сюжет — її ж тезовий виклад. В результаті маємо конспект фільму, цікавий тим, хто любить вампірську тематику, фільм, комікси Міньйоли.

Книжка, яку мені буде не шкода перечитати.

Ясутака Цуцуй — майстер, кажуть, постмодерної фантастики, прише, змінюючи високі і низькі жанри (в Японії вони традиційно досить сильно розмежовані). Все так! Тому й інші книжки потраплять на очі/до рук — буду читати.

В загальних рисах сюжет буде знайомий тим, хто бачив однойменне повнометражне аніме, мінус дитячість і мультяшність, плюс відвертість: пара вчених, комп'ютерний геній і психотерапевт, створюють і випробовують апарат, що дозволяє спостерігати сни пацієнтів і навіть дієво долучатися до них. Це провокує і нобелівський комітет, і конкурентів.

Абсолютно дорослі проблеми переділу і утримання влади, символічної і реальної, в стінах наукового закладу (явище позачасове і міжнародне), терапевтичний секс у снах пациентів, люди, їх пам'ять і страхи.

Що мені імпонує, що вражає і захоплює — це японська манера викладу. Звичайним, буденним тоном автор переказує нам події, абсолютно не міняючи інтонації при переході від конвенційного реального до повної фантасмагорії. Можливо, це специфіка мови і перекладу, але не тільки цей автор має таке звучання.

Словом, девіантна, прямолінійна оповідь з елементами наукової фантастики і зовсім сновидної фантасмагорії.

Чудова книжка для початку.