Це треба було зробити — минуло безліч днів і давно забулася читана і перечитувана книжка — прочитати «Алісу» тією мовою, якою її було написано.

Я змалку звик до російського переспіву Бориса Заходера (і досі ця книжка мені видається чудовим зразком організації подвійного коментування — спочатку, звісно, я все це пропускав, а потім, натомість, пожадливо шукав кожну нову примітку). Але, як виявилося, це геть не важливо.

З часом деталі забулися, самозамінившись компендіумом «Аліси», ужитковою міфологією і образами. Як «Гамлет» можна редукувати до екзистенційного запитання, так і Країну Див — до кролика.

Тому я прочитав багато нового!
Купа епізодів виринули з цілковитого забуття, викликавши подив.
І вся конструкція в цілому, що опиралася, крім доби і широкого контекстуального тла, на конкретних адресатів і попередні експромти автора.

Переконаний, що читав не востаннє.