Це одна з тих книжок, які переконують мене у тому, що нині приходить час нових історій — зараз їх назвивають нон-фікшн. Безумовно, сам жанр — науково-популярне журналістське розслідування — може зародитися тільки в умовах гіпер-розвинутого ринку. Коли такому журналісту є де працювати. Втім, молодій російській авторці з освітою біолога теж стало цікаво написати щось для широкого загалу. Що ширше, то краще.
Я можу зрозуміти, чому ця книжка викликає такі різні оцінки — імовірно, тому, для кого біологічні роз'яснення в кінці — загальне місце, весь виклад буде видаватися набором банальностей.
Але я гуманітарій, і якби книжка з такого починалася, то, напевно, я би не знав, чим вона закінчиться. А так, на пальцях, було цікаво і стало трохи зрозуміліше.
І про наркотики, і про переміни настроїв, і про стосунки, і про роль… е-е… нашої внутрішньої автоматики у цьому. І правда, логічно все ясно, навіщо весь час бухати? Але для самого організма очевидність знаходиться в іншій точці, і саме тому сухий закон може спряти розвитку і занепаду культури в цілому, але не спинить вживання алкоголю аж ніяк.

Якийсь час я ходив і відчував себе трохи розумнішим, доки легкі і леткі фрази Асі Казанцевої не призабулись під час читання інших книжок.