Це книга із тих, які я прочитав дуже уважно — в процесі роботи над підготовкою до друку. І зараз мені здається, що Багряний має бути обов'язковим читанням. Мабуть, не так для школярів-студентів, як для покоління радянських батьків. Як антидот від ностальгії.

Якщо «Тигролови» — це такий пригодницький екшн, то «Сад Гетсиманський» можна назвати політичним хоррором. Коли здається, що далі вже нема куди, але насправді є. Звісно, фінал у книжки трохи неймовірний.
І попри те, що обидва твори ідейні, Багряний і майстерний белетрист, і (на жаль) документаліст. Жахливо усвідомлювати, що більшість «Саду» — це не текстуальні спецефекти, а документ.