Інокентій Анненський має у своєму доробку кілька текстів, що традиційно входять до поетичних антологій. Їх відрізняє певна метафорично-тематична універсальність.

З великої добірки постає симолістсько-декадентська-срібновічна поетика, типова для того часу і місця. І більшістю своєю сучасному читачеві вже неблизька.

Я читав її з цікавістю. Цікаво, як лаконічний, скупий лексикон символістської поезії знаходить свій застосунок від естетських конструкцій до громадянських висловів.

Вражає, звісно, співвідношення - академічні віріші в збірках, і майже фрифольні (в тому сенсі, якому віріші оберутів фривольні порівняно з декадентськими) - поза збірками. І активна перекладацька позиція. До книжки увійшли далеко не всі (приміром, немає поезії антиків); утім, загальний занепадницький контекст складається.

При цьому сама книжка практично не коментована; її перевага перед вікімедійним зібранням полягає хіба що в папері, який пожовк уже через кілька років після виходу накладу. Ані біографії, ані оглядової статті: про низьку культуру видання стає видно вже з кічевої обкладинки. Якість текстів це не нівелює, але якщо немає великої потреби тримати вибрані твори Анненського під рукою, подібна книга не потрібна.