Прочитавши вголос ≈200 сторінок тексту, я переконався—це хороша книжка. Для мене це так через добір персонажів, особливо коли йдеться людей і людське. В дитячій книжці дорослі п'ють пиво, ходять на похорони і по клубах. Є навіть слово «самогубці» (на яке ніхто не звернув уваги). Моральне послання подається суто через вчинки, без усякої лектури.
Це не гучна/важлива/очікувана книжка. Це просто кумедна книжка для читання дітьми чи з дітьми. Я дізнався про неї від перекладача, а потім ми побачили книжку в книгарні. А далі вже почали читати, то занурюючись у історії, то відкладаючи через інші історії. Розділи невеликі, тож моїй чотирирічній донці не було нудно, але книжка для неї довга, звідси й перерви. Наприкінці мені вже дуже кортіло дізнатися, як усі знайдуть себе і одне одного, але на питання, чи можна дочитати без неї, С. відповіла, що не можна, тож треба було почекати на появу відповідного настрою. Коли настрій є, ми співаємо «Хихотунець, Хихотунець, шкарпетка впала в казанець», а доня захопливо оповідає усім, з ким зустрічається, про Раміка, Шефа, Ножаку Дедерона й інших персонажів книжки.
Вчора вона сумувала через смерть дідуся-шкарпеткожера, яка її дуже засмутила, «бо смерть загалом це недобре, бо всі хочуть бути поруч зі своїми батьками, і бабусями з дідусями». А сьогодні я почув «ну хіба я просила тебе дочитувати до кінця?», на що мама виступила свідком—просила. Ми втішились наявністю продовження і можливістю зустрітися зі шкарпеткожерами знову. А поки будемо дочитувати інші довгі книжки.

Якщо у вас є кому читати чи дарувати, штука годяща.