Поезія Олесі в цій збірці має виразно дидактичний характер: це діалог старшої з молодшими. Більш досвідченої з менш досвідченими. Говорить людина, що має моральне осердя — до тих, з ким би вона хотіла розділити переконання.
Лірика «Сонця…» переважно медитативна і громадянська. Верлібр домінує над силабо-тонікою.

Можна виводити ці інтонації з біографії авторки (дружини і матері), можна з історичного моменту (це одна з «книжок Майдану») — безперечним є тє, що «Сонце пішло у декрет» має екстралітературні входи і виходи. Ця книжка не для вічності, а для тих, хто поруч зараз, і може, в цю хвилину потребує міцного плеча.

З іншого боку, це просто не мій тип поезії. Цим і пояснюється нестача зірочок в оцінці (сподіваюсь, вдячні читачі компенсують).
Я переконаний, саме те, що не резонує зі мною, викличе щирий відгук у тих, хто чує голос Олесі Мамчич.