Осінь. Пустий пляж. Небагатослівний герой, здатний на вчинок.
Постійна готовність до дії компенсується майже повною відсутністю самої дії. Сильний чоловік, що не бажає розмінюватись на маленькі вчинки — герой фільмів у жанрі «нуар» та книжки оповідань Сашка Ушкалова. Але якщо «нуар» драматичний, «Жесть» — книга всуціль комічна. Величезний арсенал різноманітних ґеґів, застосований молодим прозаїком, змусить засміятися навіть суворого критика. Навіть не засміятися, а безсоромно розреготатися.

Книга з одинадцятьма оповіданнями — зовсім не той самий роман, якого, здається, чекають від кожного сучасного українського прозаїка. Втім, на нову книжку Ушкалова чекали. Ще й як! За п’ять років, що минули від видання дебютного роману, один із найхаризматичніших молодих письменників, здавалося, остаточно попрощався з літературним процесом.
Сашко Ушкалов — майстер дебюту. Певен, особливо віддані фани тримають на полицях, крім «БЖД» і попередні «перші спроби»: поетичну збірку «Перипатетика-блюз» і збірку абсурдових п'єс «Esc». Нова книжка — новий жанр: короткі, наче постріли, історії. Писано їх протягом останніх п’яти-шести років, тому деякі з оповідань, що зустрілися під однією обкладинкою, вже виходили друком у періодичних виданнях та антологіях.
Назва книжки наче натякає на рядок із пісні «Секс! Бокс! Джаз!» харківської (а нині, як і автор, київської) групи «Танок на майдані Конго», де «бляха-муха» виявляється мухою із бляхи. Між назвою сленговою і обсценною автор вибирає першу, але загальне враження від тексту одне — таке собі «не може бути!», що виривається в людини, яка послизнулася посеред вулиці.
Географія у «Жесті» — ціла постколоніальна країна без глянцю. Але і без комплексів із цього приводу. Люди, які ще вчора були масово задіяні в агресивному виживанні, сьогодні просто живуть і не замислюються. Вони часом багаті, але переважно бідні. Дорослі і малі, але переважно від двадцяти до тридцяти: вік, коли дитинство вже закінчилось, а дорослі проблеми ось-ось візьмуть за горло. Названі й безіменні — так, жодного імені, окрім «я», не має сам оповідач, що подекуди входить в історії прямою мовою, перепитуючи щось у персонажа. Дія титульного оповідання розгортається в декораціях курортного міста. Буквально починаючись на порожньому пляжі. Пляж без купальників стає просто берегом. Решта міст і місць теж наче дібрано із каталогу «не для вітальних листівок».
Наскільки сюжети Ушкалова життєві, настільки ж вони й абсурдні. А абсурд не передбачає перетворення, драматичної зміни й катарсису. Він просто є. Так і з життям — воно собі триває, і що повніше, то менше часу лишається на рефлексію. Тим більше, на мораль чи рецепт покращення життя.
Думаю, людям, які шукають у книжках простих пояснень для складних реалій життя, цю читати не варто. Пояснень у ній нема. Автор Сашко Ушкалов не вписується в образ письменника, яким його формувала імперська традиція. Він не керманич думок, не інженер душ, не просвітник — він оповідач. Тому його оповідання схожі на історії, які можна почути десь у потязі. Формально вони схожі на фраґменти, кінець і початок яких знаходиться десь там, за межею почутого, а змістовно вони — наче чуже життя.
І правда, хіба ви зустрічали на осінньому пляжі самотнього чувака з вином і мавпою? Чи бізнесмена Корчагіна? І якщо у когось четвер — не тільки методичний день, навряд нам про це розкажуть. А проходячи повз будинок коло київської опери, навряд чи бачили, як на балконі висить головою донизу «йог». А якщо бачили, то навряд чи нам кортіло піднятися нагору до цього «йога». А люди з оповідань Сашка Ушкалова охоче це зроблять. В їхньому житті, що механістично тривало собі аж до зустрічі з читачем, нарешті настала вільна часинка. Що робити з вільним часом — невідомо. Читаєш, і бачиш: їхала шляхом відома фіра. Аж тут кожен гвинтик великої машини виявився індивідуальністю. Хтозна, хто цього хотів і що з цим робити. Але щось треба робити — і якось воно буде.
Всі персонажі «Жесті», хоч і не перетинаються між собою, могли б це зробити в певному умовному світі. Там, де кожен переймається пошуками сенсу для себе. Цей сенс, як правило, має уречевлену природу. Школяра переймають футбольні бутси (бо він любить бігати і не думати), молодій вчительці треба організувати приватність (бажано — без обтяжень і по зручному графіку), завуча хвилює стан паркету в класах (когось це має хвилювати). У всіх, навіть у складних людей, є свої прості проблеми. Вони хвилюють. Дратують. Жити не дають. Але коли поглянути зі сторони, вони стають сміховинними. Оцей погляд у вільному переказі, можливість посміятися просто з того, що смішно, і пропонує нам Сашко Ушкалов.
Тим часом життя жваво реагує на хорошу прозу. Нещодавно, проходячи повз київську оперу, я захотів поглянути на той самий будинок з «йогом» із «Жесті». І що ви думаєте? Фасад поремонтували!